Міркування щодо реальності захисту від ножових атак

Можливо, через велику кількість різноманітних технік обеззброєння сьогодні існує тенденція вважати, що знешкодити агресора з ножем — це питання знання правильної техніки і нічого більше. Звичайно, це працює, поки агресор є вашим партнером на тренуваннях, має в руці гумовий тренувальний ніж, а навколишня місцевість — це спортзал, де ви вчитеся захищатися, а не вулиця, де вас можуть позбавити життя заради вашого мобільного телефону.

Нижче наведено серію міркувань, які ми завжди враховуємо під час наших тренувань.

Ці міркування ґрунтуються на численних дослідженнях, проведених службами професійної безпеки, та на власному практичному досвіді наших інструкторів.

· Якщо ви помітите, що нападник має в руці ніж, вважайте, що вам пощастило. У більшості традиційних тренувань припускається, що той, хто захищається, завжди знатиме, що його збираються атакувати ножем. Однак у 1992 році Даррен Лаур, інструктор із тактики захисту для правоохоронних органів США, провів простий експеримент: він відібрав 85 діючих офіцерів і змоделював ситуацію, в якій зловмисник нападає на учасника з гумовим ножем.

Результати експерименту виявилися наступними:

3% жертв бачили ніж перед нападом;

12% жертв зрозуміли лише під час нападу, що це був ніж, отримавши ним кілька ударів;

85% жертв усвідомили, що на них напали з ножем, лише наприкінці нападу, коли їх попросили оглянути себе на наявність ран (ніж був просочений фарбою).

Експеримент підтвердив вуличну реальність: у більшості випадків жертва не помічає наявності ножа в руках агресора, доки не стане запізно.

Чому 97% учасників експерименту не бачили ніж?

Наївно думати, що той, хто має намір застосувати ніж, буде настільки люб'язним, що попередить вас про напад (за винятком погроз, наприклад, під час пограбувань, коли зброя демонструється задля залякування). Агресор намагається приховувати зброю, доки не опиниться в межах досяжності своєї жертви, щоб зарізати її. Коли починається атака, активується викид адреналіну (реакція на стрес), який, поміж іншого, знижує здатність сприймати деталі та вмикає тунельний зір. Дистанція у вуличних атаках становить менше одного метра, і в таких умовах побачити дрібний предмет (шило або ніж) досить складно.

Коли на вас нападають несподівано, природною реакцією є відступити.

У стресових ситуаціях ножові поранення відчуваються як удари. Є безліч випадків, коли люди вступали в бійку з ножами, і стверджували, що кров, яку вони бачили на собі, упевнено вважали кров’ю нападника, а не своєю.

· Рука є швидшою, ніж око (зорове визначення). Рука рухається зі швидкістю приблизно 6,25 м/сек — тобто людині потрібно близько 0,16 секунди, щоб дістатися рукою до мети на відстані менше одного метра. У такий момент досить складно визначити агресію, відійти з лінії атаки, схопити руку зі зброєю та застосувати складну техніку. Це причина, через яку жертви часто мають травми передпліч (які ще називають захисними порізами), що виникають під час спроб захистити себе, прикрившися руками (єдина дія, яку можна здійснити за такий короткий час).

· Погані хлопці під час нападу ніколи не застигають після першого удару, чекаючи вашої реакції. Чисельні звіти поліції з різних країн дуже чітко описують характеристики атак із використанням гострих предметів: жертві завдають не одного удару, а в середньому від 15 до 30. Чому? Тому що намір агресора — вбити, і що більше ріжучих ударів він наносить, то краще. Напади з ножем є динамічними, безперервними, дуже інтуїтивними хаотичними атаками, націленими на різні частини тіла. Під час атаки агресор прагне наблизитися до жертви і схопити її, щоб не дати їй втекти.

· Звіт Лаура підтверджує низку пізніших відкриттів про негайну реакцію поліцейських і звичайних громадян, які стали жертвами подібних зіткнень. Ми неодноразово спостерігали один і той самий шаблон поведінки у сценаріях, що відтворюють вуличні ситуації, на наших курсах із учасниками від новачків до експертів із систем рукопашного бою: жертва не повертається, а задкує. Проблема в тому, що агресор просувається швидше (бо йти вперед легше, ніж назад), а це означає, що жертва завжди знаходиться в межах досяжності зброєю.

Жертва намагається схопити руку, що перетворюється на серію безладних спроб, які закінчуються розпачем. Деякі намагаються блокувати атаки (травмуючи собі передпліччя); проблема полягає в тому, що висока швидкість атаки дозволяє заблокувати менше 10% від загальної кількості спроб. Мірою того, як відстань скорочується, жертва часто хапає агресора (входить у клінч), що призводить до падіння на землю та втрати двох основних факторів безпеки: відстань та мобільність.

Чому цей зразок поведінки відтворюється знову і знову? Тому що цю реакцію закладено у нашій інстинктивній системі виживання.

· На коротких дистанціях ніж небезпечніший за вогнепальну зброю. Звичайною рекомендацію для співробітників служб безпеки у протистояннях віч-на-віч з противником із ножем є витягнути вогнепальну зброю. Це дійсно оптимально, але слід пам'ятати про кілька моментів: відстань між нападником і жертвою рідко дозволяє встигнути збільшити дистанцію й стріляти, перш ніж нападник досягне ножем своєї мети. Якщо постріл не буде точним (в область голови, серця, шиї), травмована людина може продовжувати атакувати доти, доки не впаде через втрату крові.

Ніж має кілька переваг: у ньому не закінчуються патрони, він завдає смертельних втрат, проникаючи вглиб тіла менш ніж на 2 см, і залишає рану з подальшою швидкою крововтратою. Окрім того, ми звикли користуватися ножами з дитинства, тому набули навичок їх використання.

· Той факт, що у вас є ніж, не означає, що ви маєте перевагу. Існує безліч програм використання ножа як інструменту самозахисту, але, на жаль, в більшості з них не враховані два важливі факти — швидкість (першочерговість) і час, необхідний для падіння агресора після порізу або уколу. Дістати будь-яку зброю на близькій відстані в розпал атаки не просто неможливо, а нереально.

За великої майстерності людина може витягнути ніж і нанести укол або поріз за секунду. Уявіть, що нападник може завдати приблизно 3 удари ножем, тоді як жертва за цей час не встигне навіть витягнути свою зброю.

З іншого боку, зазвичай причиною смерті від порізів та ножових поранень є критична втрата крові (від 30% її загального об’єму). Втрата такої кількості вимагає часу, якщо порізи на крупних артеріях невеликі. Поки це відбувається, агресор, як і раніше, здатний завдати шкоди.

· Звикайтеся з думкою, що в сутичках такого роду вас буде порізано. Це тема, яка викликає жах у багатьох «фахівців» із ножів. Але факти чітко доводять, що в сутичках із застосуванням гострих предметів ви з понад 80% ймовірністю отримаєте травму. Фактично сучасні програми захисних тактик містять передумову, на якій ми акцентуємо: проблема не в тому, що вас поріжуть, а в тому, щоб не отримати серйозних поранень і бути здатним боротися за своє життя.

Робота з цією ідеєю дозволяє нам подолати стрес, спричинений травмою та подальшим психологічним колапсом, який може призвести до небажаного кінця. Розум спрямовує тіло. Тренажерний зал — це контрольоване середовище, а вулиця — місце, де агресія шокує.